Нескінченна війна Чергова домовленість Ердогана та Путіна пропонує лише ситуативне рішення сирійського питання. 1284 «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ. УКРАЇНА» 28 лютого — 6 березня

Зустріч, про яку говорили так довго, нарешті сталася. 5 березня в Москві відбулися переговори президента Туреччини Реджепа Ердогана з його російським колегою Владіміром Путіним. Темою обговорення стала ситуація в сирійській провінції Ідліб, де протягом останнього тижня загострення конфлікту створювало небезпечну ситуацію не лише для двосторонніх відносин Анкари та Москви, а й для всього регіонального середовища.

Ердоган давно погрожував дати відсіч силам режиму Асада, які (на думку турецької влади) безпідставно порушили досягнуті в Сочі домовленості щодо створення зони деескалації навколо останнього повстанського анклаву. Тиждень тому Дамаск дав вагомий привід для прямого втручання турецької армії в конфлікт. У відповідь на удар сирійської авіації 27 лютого, жертвами якого стали понад три десятки турецьких військовослужбовців, Анкара офіційно розпочала на території Сирії нову операцію, яка отримала назву "Весняний щит". Метою цієї операції стали підрозділи режиму, який користується прямою підтримкою Російської Федерації.

Для завдання ударів по силах Асада Туреччина перш за все застосувала артилерійські системи та безпілотні літальні апарати. Масове використання останніх стало новим словом не тільки в сирійському конфлікті, але й узагалі у військовій практиці. Аналітики та експерти з інтересом спостерігають за подіями в повітрі над Ідлібом. Адже успіхи турецького "рою дронів" можуть не лише засвідчити високий військовий потенціал Анкари, а й продемонструвати зміни в правилах гри, що панують у сучасних військових конфліктах.

Спроби сирійців зашкодити таким діям наразилися на відсіч ВПС Туреччини. 1 березня вони знищили два сирійські Су-24, які намагалися протидіяти турецьким операціям. 3 березня така сама доля спіткала ще один літак режиму. Звичайно, Анкара теж не уникнула втрат: вони становили кілька безпілотників Bayraktar та Anka, знищених сирійською ППО. Втім, результати повітряного двобою над Ідлібом переконливо засвідчують турецьку перевагу.

Туреччина рапортує про блискавичні успіхи в справі знищення наземних цілей режиму Асада. 2 березня міністр оборони Хулусі Акар повідомив, що за час операції було знищено понад 2,5 тисячі підпорядкованих Дамаску військових, вісім гелікоптерів і понад сто одиниць бронетехніки. Також турки поступово нейтралізували елементи системи протиповітряної оборони Сирії та завдавали ударів по військовій інфраструктурі режиму Асада. Серед об'єктів, які постраждали від турецьких атак, — аеродроми Нейраб і Кувейрас, розташовані в безпосередній близькості до лінії фронту.

Звичайно, не варто приймати на віру наведені цифри втрат сирійської армії. Втім, Туреччина ефективно діє в інформаційній площині, публікуючи відеозаписи успішних атак по цілях на території Сирії. Очевидно, що хоч би якими були реальні результати цих операцій, але втрати Дамаска значні. В тому числі йдеться про знищення відносно нових зразків озброєння. Так, жертвою турецького безпілотника став комплекс ППО "Панцир" російського виробництва.

Водночас не варто оцінювати результати операції виключно з погляду завданих супротивнику втрат. Особливо це помітно в Сирії, де військовий і політичний контексти конфлікту, в якому кілька акторів мають свої інтереси, сплітаються в складний клубок протиріч.

Проблеми Асада не обмежуються Ідлібом. Втручання Туреччини створило загрозу дестабілізації ситуації в інших регіонах держави, які Дамаск повернув під свій контроль. Несподівана активізація антиурядових сил на півдні країни, в районі Дара, продемонструвала, що існує небезпека повторних повстань. Оперативна реакція російських партнерів Асада, які в рамках переговорного процесу забезпечили умиротворення в цьому районі, лише підкреслює нежиттєздатність режиму без зовнішньої підтримки.

З погляду суто військових результатів, ситуація залишається неоднозначною. З одного боку, наведені відеозаписи успішних турецьких атак виступають зрозумілим доказом переваги, яку має сучасна армія над розрізненими угрупованнями мотивованих ветеранів, племінних ополчень, іноземних найманців і добровольців, що зібралися під прапором Асада. З іншого — дії Туреччини так і не принесли полегшення для підтриманих нею угруповань, які в результаті контратаки сирійської арабської армії знову втратили контроль над стратегічно важливим містом Серакіб.

За цих умов Анкара прагне забезпечити своїм діям в Ідлібі належну дипломатичну підтримку. У відносинах з Європою Ердоган звернувся до дієвого інструменту тиску, який опинився в його арсеналі: Туреччина припинила перешкоджати сирійським біженцям, які прямують через її територію до Європи. Це вже спричинило кризу на греко-турецькому та болгаро-турецькому кордонах. У такий спосіб турецька влада прагне продемонструвати, що агресивні дії Асада в Сирії створюють загрозу стабільності європейського простору і потребують активнішої реакції європейських політиків.

Утім, наразі турецьку стратегію не можна назвати цілком вдалою. За свої дії Анкара сама стала об'єктом критики з боку європейців, які звинувачують її в невиконанні угоди 2016 року, згідно з якою Туреччина повинна була утримувати сирійців на своїй території в обмін на фінансову допомогу ЄС. У Брюсселі вважають, що стали жертвою шантажу з боку Ердогана. Хоча серед членів Європейського Союзу відсутній консенсус щодо реагування на цю нову міграційну загрозу, очевидно, що в будь-якому разі вона створює ще один додатковий привід для невдоволення турецькою владою.

Як бачимо, міжнародна позиція Туреччини не є непохитною. Активна політика Анкари, її втручання в різні регіональні конфлікти призвели до конфронтації з багатьма гравцями, яка нині вдається взнаки. Так, це стало на заваді прийняттю членами НАТО спільного комюніке, спрямованого на підтримку Туреччини: на рішення наклала вето Греція, яка страждає від застосування турецькою владою міграційного фактора в зовнішній політиці, має історичні протиріччя з турками стосовно кіпрського питання та проблеми розвитку газотранспортної системи в Східному Середземномор'ї.

Відтак, наявна ситуація потребує від Анкари виваженого підходу до ситуації в Ідлібі, що яскраво проявляється у відносинах з Російською Федерацією. Складається враження, що Туреччина та РФ є природними опонентами в цьому питанні, адже активно підтримують різні сторони в громадянському конфлікті. Втім, Ердоган, попри жорстку критику режиму Асада та застосування проти нього військової сили, намагався увесь цей час уникати зайвого загострення конфронтації з Кремлем. Він неодноразово наголошував, що сподівається на досягнення дипломатичного компромісу з російським керівництвом. І це попри очевидну неповагу, продемонстровану Росією до попередніх домовленостей по Сирії.

Зустріч на вищому рівні мала прояснити ситуацію. Переговори про неї велися давно. При цьому спочатку Анкара розраховувала на її проведення в чотиристоронньому форматі, із залученням президента Франції Емманюеля Макрона та канцлера Німеччини Ангели Меркель. Утім, останні військові події в Сирії та непоступливість російського керівництва призвели до змін у планах. Врешті-решт, усе завершилося черговою розмовою Ердогана та Путіна на російській території.

Її результатом стало досягнення домовленостей про термінове припинення вогню в Ідлібі, забезпечення повернення біженців, які були змушені тікати від останнього наступу сил режиму Асада, та створення коридору безпеки вздовж автомагістралі М4, що перетинає контрольовану повстанцями територію зі сходу на захід. При цьому з середини березня започатковується спільне патрулювання цієї транспортної артерії російськими та турецькими військовими. Таким чином, формально було узгоджено умови, покликані знизити рівень напруги в зоні конфлікту.

Вочевидь, оприлюднена угода не вирішує наявних проблем. Скоріше, цементує сформований статус-кво. Таким чином, легітимізується контроль Асада над територіями, здобутими в рамках зимового наступу. Що, в свою чергу, залишає актуальним запитання: куди повертатися біженцям, які тікали від урядових військ? Туреччина в цьому разі йде на компроміс. Адже раніше Ердоган обіцяв витіснити сили режиму за кордони зони деескалації, встановлені Сочинською угодою. Залучення російських військових до спільного патрулювання також є поступкою та підсилює позиції РФ як впливового медіатора.

Водночас Москва погоджується відкласти на потім остаточне вирішення ідлібського питання, яким у Дамаску вважають відновлення контролю над усією територією Сирії. Також на зустрічі не обговорювалася турецька присутність у прикордонних районах держави, зайнятих у рамках попередніх військових операцій. Це ще раз демонструє підпорядкований статус Асада у власній країні. Хоч би скільки він розсипався в обіцянках продовжити переможний наступ проти "терористів", або вигнати турецьких "інтервентів", зробити це без згоди Кремля він не в змозі.

Загалом складається враження, що, попри войовничу риторику та збільшення військової присутності в Сирії, Туреччина поступово переоцінює свої позиції в цій державі. Наразі в її інтересах — уникнути масового напливу нової хвилі мігрантів і забезпечити стабільну зону безпеки вздовж кордону, паралельно зберігаючи обличчя. Московські домовленості в цілому відповідають цим планам. Хоча навряд чи задовольнять тих, хто вболіває за активнішу протидію Дамаску та його російським союзникам з боку турків.

Однак вони не означають і капітуляції Анкари. Позиція Ердогана щодо невизнання режиму Асада залишається незмінною. Не випадково за результатами зустрічі Путін зазначав, що суперечності в поглядах двох держав на сирійське питання зберігаються. Турецька влада вже висловила сумніви в легітимності запланованих на квітень парламентських виборів у Сирії та залишає за собою право застосувати силу проти будь-яких агресивних дій Дамаска, які можуть порушити режим припинення вогню. Відтак, невідомо, скільки він протримається. Якщо взагалі буде встановлений на практиці. Будь-яка провокація з того чи іншого боку може призвести до повторної ескалації конфлікту.

Фактично Московські домовленості не передбачають вирішення жодного ключового питання. Вони лише затвердили нову лінію розмежування між супротивниками. Запропоноване перемир'я може стати лише миттєвою інтерлюдією. Ситуація, коли Росія послідовно підтримує Дамаск у прагненні відновити контроль над усією Сирією, тоді як частина населення держави радикально налаштована проти повернення під владу Асада, зрештою робить відновлення активних бойових дій в Ідлібі незворотним.

Всі статті автора читйте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
ПОПУЛЯРНІ: