УКРАЇНА І РОЗШИРЕННЯ ЄС: ПРОБЛЕМИ, НАСЛІДКИ, ПЕРСПЕКТИВИ

14—15 грудня в Лаекені (Бельгія) планується важлива для всієї Європи подія — саміт ЄС, який виведе на фінішну пряму п‘ятий етап розширення Європейського Союзу, безпрецедентний як за кількістю країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками, так і за глибиною перетворень, необхідних для його успішної реалізації.

Очевидно, що до «першої хвилі» розширення не потраплять усі країни-кандидати. Проте не викликає сумнівів, що на 2004 р. до Євросоюзу приєднаються окремі держави, які межують з Україною. А це створить нову ситуацію — безпосереднє сусідство ЄС з Україною, що матиме для неї важливі наслідки. Але які?

Рух ЄС на схід має загалом позитивне стратегічне значення для майбутнього Європи, об’єктивно відкриваючи нові, ширші можливості співробітництва між Україною і Євросоюзом. Однак їх реалізація ще не гарантована. Більше того, в короткостроковій перспективі виникнуть і негативні наслідки, які можуть ускладнити формування єдиного європейського економічного та політичного простору. Тому в інтересах і ЄС, і насамперед України спільними зусиллями спробувати знайти відповіді на актуальні питання сьогодення. Які проблеми можуть постати перед нашою державою у зв’язку з розширенням ЄС? Якими мають бути механізми, що компенсували б можливі втрати в окремих сферах співробітництва?

Спробою відповісти на ці запитання став підготовлений Центром Разумкова спеціальний випуск журналу «Національна безпека і оборона» (№ 11), у якому вміщені аналітична доповідь УЦЕПД, результати загальнонаціонального соціологічного опитування, позиції державних діячів України, думки керівників дипломатичних відомств країн-кандидатів на вступ до ЄС, оцінки вітчизняних та іноземних експертів. Журнал УЦЕПД було представлено на міжнародній конференції «Розширення ЄС: наслідки для України», яка відбулася 15 листопада у Києві. Примітно, що оцінки експертів Центру Разумкова помітно відрізняються від тих «наслідків» розширення ЄС, якими нас нерідко залякують.

Основні положення аналітичної доповіді УЦЕПД ми пропонуємо увазі читачів «ДТ».

Специфіка нового етапу розширення ЄС

Чим відрізняється нинішній етап розширення від попередніх трансформацій Євросоюзу? На думку експертів УЦЕПД, головна відмінність між ними в тому, що попередні «хвилі» розширення відбувалися на нижчих рівнях інтеграції ЄС, тому країни, що приєднувалися до Союзу, могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Причому отримання членських квитків було доволі компромісним, при зустрічних поступках з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на нинішньому етапі розширення.

Принципово важливим моментом є те, що новий етап розширення відбувається на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. Це особливо ускладнює питання такого розширення — як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах. Приєднання нових членів обумовлює істотні зміни в структурі та механізмі діяльності ЄС, що, безперечно, позначиться на самому євроклубі, країнах-кандидатах, сусідніх державах.

Слід зазначити, що кожна хвиля розширення мала свою соціальну ціну — збільшувалася територія, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу, але водночас — зменшувалися економічні показники в розрахунку на душу населення. Розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей.

Рішення про п’яте розширення ЄС, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах, мало, швидше, політичне, ніж економічне підгрунтя, і на сьогодні залишається серйозним викликом майбутньому ЄС. Вступ 12 нових країн (без Туреччини) збільшить територію ЄС на 34%, чисельність населення — на 28%, водночас сукупний ВВП об’єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%. Істотне зниження середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення може спричинити невдоволення населення нинішніх членів ЄС: зниження життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому — досить спірна формула для прагматичних європейців.

Розширення Євросоюзу:
як його бачать громадяни ЄС і населення України

За останніми даними «Євробарометру», позиції населення країн ЄС щодо розширення Союзу неоднозначні і далекі від одностайної підтримки цього процесу. 43% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширено за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процесу розширення. Цікаво, що значна більшість прихильників розширення ЄС проживає переважно у країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість у країнах-лідерах ЄС (Велика Британія, Німеччина, Франція), які помітно впливають на визначення стратегії ЄС, частка прихильників розширення трохи перевищує третину. Досить стримано ставляться громадяни ЄС щодо можливості набуття членських квитків у Євросоюз. Лише п’ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС має бути відкритим для всіх бажаючих, а майже половина (44%) допускають таку можливість лише для окремих держав (діаграма «Ставлення населення країн ЄС до розширення Союзу»).

Враховуючи високий рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже — впливу громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість (71%) громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення в разі виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг, з точки зору підтримки його громадськістю країн — членів ЄС. (Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення в процесі розширення ЄС, політичне рішення про розширення Європейського Союзу вже прийнято, і питання на сьогодні полягає лише у визначенні країн, які приєднаються в рамках «першої хвилі» розширення, та тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу).

Цікаві також погляди населення України, до кордонів якої рухається ЄС. Наші співвітчизники оцінюють процес розширення ЄС стримано позитивно. Найбільша частка населення (32,1%) впевнена, що розширення ЄС покращить його відносини з Україною. Лише кожен десятий (9,6%) дотримується протилежної думки (діаграма «Як вплине процес розширення ЄС на його відносини з Україною»).

Бажано, щоб поява заможного сусіда — ЄС на українських кордонах стала не підсилювачем традиційних очікувань допомоги, а стимулом для перебудови власного господарства. Нині в суспільстві наявний потенціал зміцнення європейських орієнтацій населення. Його може активізувати покращання співробітництва України з ЄС, країнами-кандидатами, а також — їхня зацікавленість щодо інтеграції України до європейського співтовариства. Однак саме це викликає у наших громадян помітний скепсис: лише 18,4% респондентів вважають, що країни ЄС ставляться до України як до потенційного рівноправного партнера; більшість населення (62,4%) переконані, що члени ЄС або байдужі до можливого членства України в ЄС (35,4%), або ставляться до нього скептично, вважаючи, що Україна не має перспектив вступу до ЄС (27%).

Водночас наші співвітчизники усвідомлюють значне економічне відставання, що стримує українську євроінтеграцію: найбільша частина громадян (39,8%) вважають реальним вихід нашої держави на економічний рівень провідних країн ЄС лише через 20 років. Однак, попри це, більшість із них (66%) переконані в необхідності вступу України до ЄС протягом найближчих 5-10 років. Очевидно, ставлення громадян визначатиметься не геополітичними перевагами безпосереднього сусідства з ЄС, а конкретними результатами співробітництва з розширеним Євросоюзом і тим, чи вдасться мінімізувати можливі негативні наслідки його розширення для України.

Фактори впливу розширення ЄС на Україну в торгово-економічній сфері

Наближення ЄС до українських кордонів не дає підстав як для надто «рожевих», так і для драматичних сценаріїв розвитку економічних відносин. Очевидно, слід тверезо визнати, що сучасний стан української економіки та рівень економічного співробітництва з ЄС не зумовить ні швидкого вступу України до Євросоюзу, ні її ізоляції у разі розширення останнього. Наслідки процесу розширення ЄС для України переважною мірою визначатимуться, з одного боку, внутрішніми інституційними та структурними перетвореннями в Євросоюзі в його розширеному вигляді, стратегією зовнішніх відносин ЄС на східному напрямку, а з другого — здатністю України до ефективних інституційних і структурних перетворень всередині країни. Тобто ключ української євроінтеграції слід шукати, швидше, не в Брюсселі, а в Києві.

Членство в Союзі протягом останнього десятиріччя не створювало істотних перешкод для розвитку торгово-економічних зв’язків з іншими країнами. Переорієнтація країн-кандидатів на розвиток торгово-економічних зв’язків саме з членами ЄС переважною мірою вже відбулася (країни-кандидати вже тепер другий за обсягом торговий партнер ЄС після США, тоді як на ЄС припадає понад 65% зовнішньої торгівлі цих країн). Отже, немає достатніх підстав вважати, що саме собою входження окремих країн до складу ЄС має однозначно призвести до згортання їхніх торгово-економічних відносин з Україною.

Експортно-імпортні операції країн-кандидатів з нинішніми членами Євросоюзу вже здійснюються на основі вільної торгівлі, а спільний зовнішній митний тариф, до якого приєднаються нові члени Союзу, в середньому нижчий, ніж існуючі сьогодні національні митні рівні. Водночас у ряді випадків відбудеться збільшення рівня тарифного захисту. Особливо це стосується країн Балтії, з якими Україна має угоди про вільну торгівлю, що повинні втратити чинність після приєднання цих країн до ЄС. Скорочення українського експорту до країн регіону може сягнути 15–20%.

Розширення ЄС може призвести до загострення конкуренції між українськими виробниками та підприємствами нових членів ЄС на єдиному ринку Євросоюзу. Але це торкнеться переважно підприємств сектора чорної металургії. Проте цей вплив може бути обмеженим — через приєднання нових членів ЄС до європейських соціальних стандартів і норм захисту довкілля. Україна може навіть посилити свої конкурентні переваги в секторах, особливо чутливих до конкуренції за ціновими параметрами товарів, — адже в країнах— нових членах Євросоюзу зросте вартість виробництва. Це створить стимули до перенесення окремих, простіших, виробництв на територію України. Але навряд чи такий розвиток можна зарахувати до сприятливих з погляду далекосяжної стратегії України.

Позиції українських виробників продукції з підвищеним рівнем доданої вартості в коротко- та середньостроковій перспективі істотно не зміняться — з огляду на незначні поточні обсяги такого експорту до країн-кандидатів. У довгостроковій перспективі вони залежатимуть від досягнення Україною європейських технічних стандартів і європейського рівня якості.

Позиції українських аграрних виробників на розширеному ринку ЄС залежатимуть від двох чинників: по-перше, рівня їх відповідності стандартам Євросоюзу; по-друге, тих змін, яких зазнає його Спільна сільськогосподарська політика. У цьому контексті Україна повинна чітко визначитися з пріоритетними напрямами зближення українських та європейських стандартів і технічних вимог, що застосовуються у сільському господарстві.

Розширення ЄС активізує просування своїх виробників на ринки третіх країн, отже можна прогнозувати посилення тиску у плані відкриття українського ринку.

Розширення Європейського Союзу виведе його на перше місце — як ринок збуту українських товарів та на друге місце — як джерело українського імпорту. Це означає, що динаміка економічних процесів у ЄС досить помітно впливатиме на економічний стан України — з огляду на високий рівень відкритості її економіки. Велика міра впливу вимагатиме нових підходів до вироблення та реалізації економічної політики, з урахуванням тенденцій розвитку світогосподарських зв’язків у цілому та економічної кон’юнктури в Європі зокрема.

Водночас країни СНД (насамперед Росія) ще протягом тривалого часу утримуватимуть перше місце в українському імпорті. Отже, зовнішню торгівлю України характеризуватиме тенденція зростання присутності на ринку ЄС, тоді як в імпорті у коротко- та навіть середньостроковій перспективі (доки не проведені заходи з радикальної зміни економічної структури та зменшення енергоємності виробництва) залишатиметься домінування країн СНД, і насамперед — Росії.

Загалом, абсолютна більшість проблем для українських експортерів, які викличе розширення ЄС, кореняться у відставанні України від країн-кандидатів у сфері ринково спрямованих соціально-економічних перетворень та за темпами економічної і технологічної модернізації, що впливає на конкурентоспроможність у відкритому ринковому середовищі.

Не будучи членом СОТ, Україна не може ефективно протидіяти застосуванню до неї в перспективі додаткових антидемпінгових і компенсаційних заходів нових членів ЄС. Це є ще одним аргументом на користь необхідності вступу України до Світової організації торгівлі, що дасть їй можливість користуватися відповідними міжнародно визнаними механізмами захисту своїх власних інтересів у цих питаннях.

У зв’язку з розширенням ЄС, для України набирає актуальності вирішення питання про покращання режиму торгівлі з ЄС у цілому. Зокрема — щодо надання Україні статусу країни з ринковою економікою у повному обсязі (а не лише в рамках антидемпінгових розслідувань). У перспективі засобом розв’язання багатьох проблем може стати укладання угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС, що передбачено чинною Угодою про партнерство і співробітництво.

Проблеми міграції
в контексті розширення ЄС

Рух ЄС на схід супроводжуватиметься запровадженням візового режиму сусідніми країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною міграцією, що торкається інтересів мільйонів наших співвітчизників.

Набуває актуальності в цьому плані проблема регулювання трудової міграції і забезпечення соціального захисту громадян України. Адже запровадження в країнах-кандидатах європейського порядку регулювання цієї сфери призведе до обмеження можливостей працевлаштування громадян України.

З другого боку, не секрет, що левову частку потоку трудових ресурсів України на Захід становить нелегальна трудова міграція, що викликає, м’яко кажучи, проблемність у стосунках України з країнами ЄС та державами-кандидатами. (За різними оцінками, у 2000 р. в Польщі неофіційно працювало 60—100 тис. українських громадян, у Чехії — близько 100 тис., у Словаччині — близько 50 тис.)

Водночас лише заборонні заходи з боку країн ЄС та країн-кандидатів не розв’яжуть проблеми викорінення нелегального працевлаштування українських громадян на їхніх територіях. Зрозуміло, що в близькому майбутньому Україна не зможе самотужки кардинально скоротити безробіття і значно підвищити життєвий рівень населення. Тому пропозиція нелегальної робочої сили з України існуватиме і стимулюватиме попит на неї з боку тіньового сектора економіки країн ЄС.

Очевидно й те, що для подолання нелегальної трудової міграції недостатньо зусиль самої лише України (хоча, безперечно, вони мають бути визначальними). Потрібно спільно з ЄС та країнами-кандидатами комплексно розв’язувати цю проблему: від допомоги у створенні робочих місць в Україні — до легалізації трудових міграційних потоків шляхом збільшення відповідних квот. У середньостроковій перспективі необхідне укладення угод України з ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту українських працівників за кордоном.

Посилення боротьби з нелегалами в розширеному євроклубі, встановлення на його кордонах антиміграційних бар’єрів у вигляді жорсткого прикордонного і візового режимів (якщо не буде активізовано спільних зусиль та збільшено допомогу Україні) можуть значною мірою перекласти тягар цієї транснаціональної проблеми на нашу країну. Україна може перетворитися на державу-накопичувач нелегалів, що дестабілізуватиме її внутрішню ситуацію. Відтак виникне зона нестабільності безпосередньо на кордонах Європейського Союзу.

Боротьба ЄС з нелегалами потребує (sic!) не встановлення бар’єрів на західному кордоні України, а впорядкування, власне, усіх кордонів на схід від Європи та передусім — східних і північних кордонів України, через які потрапляє в Україну основний транзитний потік нелегалів.

Запровадження візового режиму може вплинути на свободу пересування українських громадян і на рівень їхнього добробуту (через можливе скорочення прикордонної торгівлі) не саме собою.

Візовий режим перетинання кордонів, процедури прикордонного контролю, заходи з усунення нелегальної міграції — звичайна міжнародна практика. Але в ситуації України впровадження віз поєднується з проблемами внутрішнього характеру: низьким рівнем життя громадян, що вимушує їх, зокрема, до демпінгу на ринку праці, участі в кримінальному бізнесі тощо; недостатньою правовою культурою (поведінка наших громадян за кордоном — тема окремої і не дуже приємної розмови). Зокрема цим пояснюється прагнення країн ЄС і країн-кандидатів відгородитися від України бар’єром віз і жорстких процедур прикордонного контролю. Тому необхідна передумова мінімізації негативного впливу цих заходів ЄС на українських громадян — у першу чергу приведення у відповідність до стандартів Євросоюзу внутрішньої соціально-економічної ситуації в Україні.

З другого боку, потрібно здійснити певні адаптаційні заходи, перш ніж впроваджувати візовий режим щодо України: розширити мережу консульських установ, спростити процедуру оформлення документів, встановити оптимальну вартість віз.

Політичні фактори руху ЄС на схід

По завершенні нинішнього етапу розширення ЄС західні кордони України стануть східними рубежами Євросоюзу. Це якісно нова політична ситуація, яка значною мірою визначатиме як характер контактів з нашим європейським партнером, так і перспективи подальшого розвитку України.

В інтересах ЄС — забезпечити мир і стабільність поблизу своїх кордонів, мати своїми сусідами стабільні, демократичні та економічно розвинені держави з прогнозованою і дружньою зовнішньою політикою. Тому слід очікувати зростання політичного тиску ЄС на Україну, насамперед у напрямі зміцнення демократичних інституцій, забезпечення прав людини, свободи ЗМІ, посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією у владних структурах. Очевидно, цей тиск найбільше відчуватиметься протягом наступних місяців, з огляду на наближення парламентських виборів в Україні. Від їх прозорості, демократичності, відповідності європейським стандартам залежатимуть подальші відносини ЄС з Україною і загалом перспективи європейської інтеграції країни.

Рух ЄС до українських кордонів на тлі розвитку Спільної європейської політики безпеки і оборони дасть змогу нашій державі взяти активнішу участь у зміцненні безпеки на континенті. Саме у сфері безпеки Україна вже сьогодні може зробити реальний внесок у забезпечення стабільності в зоні інтересів ЄС — по лініях миротворчості, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, стратегічних транспортних перевезень тощо.

Вступ до ЄС держав, із якими Україна має традиційно добрі відносини, та отримання ними відповідних квот у керівних органах Союзу може сприяти просуванню українських інтересів у ЄС, дозволить використовувати напрацьовані механізми регіонального співробітництва для поглиблення контактів з Європейським Союзом.

Слід наголосити на ще одній важливій обставині. Розширення ЄС супроводжується поглибленням співпраці Євросоюзу з Росією. Отже, рух України до Європи, крім іншого, зумовлюватиметься рівнем і характером її відносин з РФ. Це означає, зокрема, необхідність поглиблення економічного співробітництва з Росією для зміцнення національної економіки — як основи реалізації власних політичних цілей у Європі.

Загалом, наближення ЄС до українських кордонів об’єктивно зміцнює вплив європейської спільноти на Україну. В політичному плані цей процес можна розглядати як позитивний — такий, що сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів. Водночас трансформація ЄС може породити чимало проблем для України. Очевидно, що характер та рівень співробітництва України з розширеним ЄС, загалом перспектива української євроінтеграції — насамперед залежатимуть від внутрішніх трансформацій в Україні, від створення умов для стабільного демократичного розвитку, піднесення вітчизняної економіки.

Як зустрічати
розширення ЄС

На думку експертів УЦЕПД, для отримання позитивних результатів і мінімізації негативних наслідків, пов’язаних із розширенням ЄС, потрібно вжити таких заходів.

В економічній сфері

Кабінету Міністрів України:

Ё у I кварталі 2002 р. проаналізувати виконання Програми інтеграції України до Європейського Союзу, введеної в дію Указом Президента України №1072 від 14 вересня 2000 р., з метою: оцінки отриманих проміжних результатів; виявлення додаткових можливостей співробітництва, що відкриваються внаслідок розширення ЄС; визначення відповідності цілей Програми обсягам її ресурсного забезпечення; пошуку додаткових ресурсів для реалізації Програми. За результатами аналізу внести корективи до Програми;

Ё провести додаткові переговори з Європейською Комісією, країнами—членами ЄС і країнами-кандидатами з питання надання Україні дійової підтримки щодо прискорення її вступу до СОТ, усунення перешкод на шляху вступу, застосувавши до України умови, не менш сприятливі, ніж було застосовано до інших країн, які протягом останнього часу набули членства в цій організації (Грузія, Киргизстан, Молдова);

Ё одночасно з вирішенням основних питань вступу України до СОТ створювати підгрунтя для активного переговорного процесу між Україною і ЄС щодо укладання Угоди про зону вільної торгівлі. При цьому слід добиватися згоди ЄС на укладання такої угоди на тимчасово асиметричній основі, що полегшить доступ українських експортерів на ринки країн ЄС, при збереженні тимчасових обмежень імпорту окремих товарів і послуг в Україну, відповідно до положень ГАТТ/СОТ. До укладання Угоди про зону вільної торгівлі започаткувати переговори щодо часткової лібералізації торгівлі в секторах, які становлять для України найбільший інтерес (з акцентом на галузі, що є основою експортного потенціалу і визначають перспективи технологічного розвитку України). За результатами переговорів розробити відповідні програми реструктуризації економіки та зовнішньоекономічної діяльності України;

Ё провести переговори з Європейською Комісією, країнами—членами ЄС, країнами Балтії з метою подовження дії існуючих двосторонніх угод про вільну торгівлю з Україною на перехідний період (після вступу зазначених країн до ЄС і до повної реалізації ними всіх зобов’язань, визначених угодами про вступ). Передбачити при цьому тимчасові винятки у єдиному митному режимі ЄС щодо імпорту товарів до зазначених держав з України, за умови споживання такого імпорту виключно в межах митної території відповідної країни-імпортера (з гарантіями проти реекспорту в інші країни—члени ЄС);

Ё удосконалити наявні механізми отримання й використання усіх форм допомоги з боку ЄС та країн його членів щодо гармонізації українського законодавства з європейським і забезпечення інституційного розвитку України відповідно до стандартів ЄС. Провести з цього питання громадські слухання; за їх результатами розробити пропозиції і вжити конкретних заходів з метою підвищення ефективності механізмів реалізації зазначеної допомоги, зокрема за Програмою ТАСIS, підвищення відповідальності за впровадження отриманих рекомендацій у процес прийняття державних рішень;

Ё вжити заходів зі збереження рівня традиційних товарних потоків між Україною і ЄС під час та після його розширення, зокрема започаткувавши консультації і переговори з Європейською комісією щодо збільшення квот на продукцію української чорної металургії та на інші «чутливі» товари, виходячи з середньорічних (протягом останніх п’яти років) обсягів українського експорту таких товарів до країн-кандидатів на вступ до ЄС;

Ё вжити заходів з підвищення конкурентоспроможності української транспортної системи. Для цього:

• проаналізувати стан справ у секторі міжнародних перевезень і розробити план заходів із приведення транспортних засобів та інфраструктури у відповідність до стандартів і сертифікаційних вимог ЄС;

• обговорити з країнами-кандидатами на вступ до ЄС заходи, які б запобігли падінню обсягів перевезень і прикордонних транспортних потоків;

• вжити заходів з розширення спільної транспортної системи шляхом розвитку інфраструктурних мереж (національна мережа міжнародних транспортних коридорів, пункти пропуску через державний кордон);

• підготувати пропозиції і провести переговори з ЄС, Росією, партнерами по ОЧЕС, ГУУАМ, іншими міжнародними організаціями щодо найефективнішого використання наявних і створюваних транспортних магістралей.

Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України проаналізувати можливі наслідки впливу розширення ЄС на прикордонну торгівлю та внести відповідні пропозиції.

Для активного залучення областей України до співробітництва в рамках єврорегіонів («Буг», «Карпатський», «Верхній Прут», «Нижній Дунай») надати державну підтримку розвиткові регіональної інфраструктури економічної та зовнішньоекономічної діяльності. Механізм державної підтримки підприємств у регіонах має бути законодавчо приведений у відповідність до норм ЄС і принципів ГАТТ/СОТ, водночас забезпечуючи захист внутрішнього ринку від імпорту, який є предметом забороненого субсидування.

У сфері міграції
та гуманітарного обміну

Активізувати співпрацю з ЄС у спільній протидії нелегальній міграції. З цією метою:

• завершити процес переговорів, затвердити (в першій половині 2002 р.) та розпочати реалізацію широкомасштабного Спільного плану дій України та ЄС у галузі юстиції і внутрішніх справ;

• вступити до Міжнародної організації міграції (МОМ), в якій Україна є спостерігачем з 1993 р. Повноцінне членство забезпечить істотне збільшення інформаційної, технічної та матеріальної допомоги Україні з боку МОМ у боротьбі з нелегальною міграцією;

• ініціювати запровадження в Україні комплексної багатосторонньої програми стабілізації міграційної ситуації, одним з елементів якої був би її моніторинг з участю міжнародних організацій (ЄС, ОБСЄ, МОМ). Це підвищило б можливості залучення технічної допомоги ЄС та інших міжнародних організацій для посилення матеріально-технічного забезпечення східного і північного кордонів України, фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів;

• активізувати співробітництво у рамках Програми TACIS (зокрема, щодо важливого для України проекту обладнання східних кордонів).

Верховній Раді України:

Ё розглянути та прийняти Постанову «Про основні засади регулювання міграційних процесів»;

Ё прискорити розгляд важливого, з огляду на нинішню ситуацію, законопроекту «Про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства», акцентуючи увагу на дотриманні прав людини та на ресурсному забезпеченні виконання цього закону;

Ё внести зміни та доповнення до пункту 6 статті 18 Закону України «Про зайнятість населення», якими передбачити правову відповідальність і механізм контролю за виконанням умов контрактів суб’єктами підприємницької діяльності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном. Це створить додаткові правові важелі для боротьби з нелегальним експортом робочої сили.

Адміністрації
Президента України:

Ё з метою забезпечення комплексності та координації діяльності державних органів у сфері міграції протягом I кварталу 2002 р. розглянути можливість та опрацювати питання створення Міжвідомчої комісії з питань міграції. У разі прийняття позитивного рішення, підготувати проект відповідного указу Президента України.

Кабінету Міністрів України:

Ё вдосконалити механізми відповідальності юридичних і фізичних осіб, які задля особистого збагачення надають запрошення на в’їзд на територію України потенційним мігрантам;

Ё до кінця 2001 р. (в рамках виділених на цей рік коштів) разом із Сумською обласною державною адміністрацією вирішити питання щодо обладнання табору для утримання незаконних мігрантів при Сумському прикордонному загоні. Протягом 2002 р., згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо боротьби з незаконною міграцією» №22 від 18 січня 2001 р., забезпечити (разом із місцевою владою) створення в АР Крим постійно діючих регіональних пунктів збору іноземців та осіб без громадянства. Розглянути питання створення додаткових (крім єдиного нині в Україні, в Одеській області) центрів тимчасового прийому та розміщення біженців;

Ё протягом першої половини 2002 р. провести консультації з урядовими структурами прикордонних країн—кандидатів у ЄС з метою розробки спільних програм адаптаційних процедур, що супроводжуватимуть запровадження візового режиму (встановлення оптимальної ціни візи, розширення мережі консульських установ, спрощення процедур оформлення документів).

Міністерству праці і соціальної політики України разом з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України та Національним центральним бюро Інтерполу в Україні провести моніторинг діяльності організацій, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян за кордоном.

Міністерству освіти і науки України провести перевірку діяльності вузів країни в частині надання ними запрошень на навчання іноземців.

У політичній сфері

Верховній Раді України:

Ё внести до порядку денного парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції до Європейського Союзу проблеми впливу розширення ЄС на Україну. За результатами засідання підготувати пакет пропозицій із цього питання.

Міністерству закордонних справ України:

Ё в рамках Комітету з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом провести обговорення з представниками ЄС негативних наслідків розширення Євросоюзу для України з метою підготовки спільного документа щодо їх мінімізації;

Ё активізувати переговори з сусідніми країнами, насамперед з Росією і Білоруссю, щодо підписання міжурядових угод про приймання та передачу осіб, які перебувають на території держав нелегально (реадмісію). Синхронізувати цей процес з укладанням відповідних документів між Україною і країнами—членами ЄС;

Ё виступити з ініціативою проведення в першій половині 2002 р. міжурядового форуму з участю України, Польщі, Румунії, Угорщини з проблем координації національних візових політик, мінімізації можливих негативних наслідків запровадження візових режимів на кордонах з Україною. Українській частині Ради з питань співробітництва Україна—ЄС ініціювати обговорення умов вилучення України з «негативного» візового списку країн—членів ЄС;

Ё разом з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, із залученням керівників обласних державних адміністрацій прикордонних регіонів підготувати спільно з Угорською стороною (та іншими сусідніми країнами) концепції розвитку прикордонних областей із залученням фінансування ЄС.

На думку експертів Центру Разумкова, реалізація цих заходів сприятиме повнішому використанню можливостей, які відкриваються для України з розширенням ЄС, та мінімізації негативних наслідків цього процесу.